Про те, як все почалось
Подорожувати я почав давно, а повноцінна зимівля минулого року була вперше. До цього підштовхнуло життя і робота. 4 роки тому я переїхав у Варшаву і кожних 2 тижні мав відрядження, так, наприклад, вперше поїхав у Африку.
Буенос-Айрес — це давня мрія. В мене була заочна любов до цього міста, і я дуже хотів там пожити. Тож домовився на роботі, щоб кілька місяців працювати звідти. До поєднання роботи й подорожей потрібно звикнути, ти мусиш вміти швидко адаптуватись до локацій і оперативно знаходити місця з інтернетом для роботи. Декілька років тому знайомі казали, що в Болівії немає зв’язку, а виявилось що зараз є 4G! І навіть біля озера Тітікака є інтернет, хоча і пропадає в дощ.:)
Під час зимівлі відвідав Чилі, Аргентину, Уругвай, Бразилію, Болівію та Перу.
Про доступність
В плані фінансів Південна Америка дорожча ніж Азія, десь на рівні з Європою. Але разом з тим, все дуже доступне, автобусні перевезення в Чилі, Перу та Аргентині на досить високому рівні. В Перу, наприклад, є автобуси для туристів, які не зупиняються між кінцевими пунктами – ними легко і безпечно пересуватись країною. Але є звісно і простіші, для місцевих, які менш зручні та більш небезпечні. Одного разу я подорожував місцевим автобусом, і окрім мене з колегою з іноземців було ще двоє японців, так в одного із них вкрали рюкзак з грошима та документами.
Про безпеку
В перший же день в Буенос-Айресі мої знайомі розповідали найгірші історії за їх шість років життя в Аргентині. Фактично всіх хоча б раз грабували — можуть просто вихопити телефон на вулиці, а можуть із ножем чи пістолетом вимагати цінностей, є також мото-злодії, що грабують на байку. Якось напали на мого знайомого, а в нього не було нічого, тоді злодії вказали на його кросівки Nike і сказали, щоб зняв їх.
У цьому плані відрізнявся Уругвай. Навіть вночі я почував себе там дуже безпечно.
Про Буенос-Айрес
Буенос-Айрес — це місто, в якому легко можна захотіти жити й легко асимілюватись, там досить багато іноземців, ти не виділяєшся кольором шкіри, бо 25% населення — нащадки італійців.
Мені пощастило, бо я спочатку не знав, де буду працювати, пішов у коворкінг, і в результаті познайомився з багатьма цікавими людьми. Це був класний коворкінг-колівінг в центрі міста, який відкрив хлопець з Патагонії. В Буенос-Айресі є райони для туристів, де багато барів, готелів та хостелів. Але я жив там, де живуть переважно місцеві, близько до центру, більш локальна атмосфера і всі розмовляють іспанською, тому була можливість її краще вивчити.
Про іспанську мову
В країнах Південної Америки є свої нюанси з іспанською і свої діалекти. Наприклад, в Аргентині та Уругваї більшість мігрантів італійці, і вони звук, який в іспанській читається “ЙО” говорять як “ШЬО”. Важко щось зрозуміти, особливо коли знаєш іспанську на базовому рівні. Але місцеві завжди стараються прислухатись до того що ти говориш і допомогти. З англійською здебільшого все погано. Лише у великих або туристичних містах можна знайти більш-менш англомовне середовище.
Коли я вперше викликав Убер в Буенос-Айресі і говорив з водієм англійською, він сказав – “Інгліш – но. Бед спеніш беттер”. Без іспанської в Південній Америці важко, бо мало де тебе зрозуміють, але мова жестів і перекладач на смартфоні завжди виручають.
Про місцевих
У аргентинців дуже легке відношення до життя, і завжди є час, щоб відпочивати. Що в Іспанії, що в Південній Америці, сієста — це святе. Ще місцеві дуже непунктуальні, прийти вчасно навіть вважається не дуже ввічливим 🙂 Здається, ніби в них зовсім інше сприйняття часу. А ще є типова фраза – “дороблю завтра”. Проте в той же час є уругвайці, які дуже працьовиті і пунктуальні через що, мабуть, їх країна і процвітає.
Також у Південній Америці велика різниця між багатими і бідними. В Бразилії та Аргентині є велетенські райони з фавелами, де на грані бідності живе в основному темношкіре місцеве населення та емігранти: перуанці, болівійці, венесуельці. До фавел практично ніхто із місцевих і туристів просто з цікавості не ходить. Це неповага до людей і водночас може бути небезпечно.
Про подорожі та кордони.
Кордон Аргентина — Чилі дуже цивільний, водій автобусу слідкує чи всі мають в’їзні штампи. В Чилі не можна ввозити багато продуктів, наприклад м’ясо, молочку, насіння рослин. Якщо ти їдеш наземним шляхом — усе потрібно декларувати.
Між Бразилією і Болівією я переходив кордон пішки. В Бразилії все просто та швидко, а коли переходиш на болівійську сторону — там 200 людей і черга на 4 години.
Кордон Болівія — Перу, який я перетинав, теж має цікаві моменти, все залежить від автобусної компанії. Деяким байдуже на все: от наприклад більшість пасажирів не повинна проходити перевірку і чекати на штампи, тож водій може просто висадити тих, кому потрібна перевірка візи, і поїхати далі по маршруту. А є дорожчі компанії, де автобус чекає всіх пасажирів.
Про найкращі моменти
Всі найулюбленіші моменти в основному пов’язані з природою. Наприклад, схід сонця в горах Патагонії — краєвид, від якого втрачаєш дар мови. Чи солончак Уюні, коли все навколо дзеркально відбивається у воді. Такого заходу сонця як там, я ніколи в житті не бачив.
Ми ночували біля термальних джерел в пустелі. Так круто, коли на вулиці 4 градуси, а ти ідеш в гарячі термальні джерела з пляшкою вина, дивишся на зорі, а навколо тільки сотні кілометрів пустелі і гори.
Про найулюбленіші місця
Патагонія — це найкращий досвід, неймовірна природа, дуже красиві гори, попри шалені вітри й дощі. Вітри в Патагонії бувають понад 120 км за годину!
Проходиш метр вперед, а тебе відкидає на 2 метри назад, в такі моменти як ніколи відчуваєш своє безсилля перед природою. Окрім Патагонії, обов’язково потрібно відвідати Салар-де-Уюні в Болівії. У плані насиченості дуже цікава Бразилія. Якщо шукаєте історичні місця – Долина Інків у Перу.
Головне — треба абстрагуватись від можливих натовпів туристів в популярних місцях і насолоджуватись ними, природою та часом, що проводите там.
